Другий ранок у Львові почався з нежиті. Власне, він перший, тому що вчора був поїзд, кілька годин у будинку Олега (з кошеням, собакою, папугою, кролем, рибками, хом'яками та купою людей на додачу), поселення в центрі Львова та перші прогулянки містом.
А сьогодні соплі течуть, як з незакритого крану - тому, мабуть, я найкраще пам'ятаю саме запахи, що пропри все до мене дісталися.
 |
| Будинок Олега |
Від Світа пахне кавою та ентузіазмом. Унікальна людина, яку я дуже люблю та поважаю, що є неоціненним супутником у будь-якій подорожі. Сильний, витривалий, з безмежним запасом терпіння, оптимізму та цинічного сприйняття дійсності. Його може вибити з колії тільки довга нудна робота в офісі - парадокс, проте саме цим він більшу частину життя і займається.
Світ запевнив, що ми неодмінно знайдемо музичний магазин, тож гітара разом з моїм настроєм будуть врятовані.
Другим серйозним ударом був "борщок" у кафе міста Золочіва (я ж одразу розмріялася про борщ), що являв собою юшку без буряка і картоплі. Силами друзів та млинців з шоколадом я досить швидко оговталася. Усі інші спогади від п'яти днів, проведених у Львові, просто чудові.
Маю сказати, що у львів'ян багато жовтої, блакитної, червоної та чорної фарби у яку оздоблено все навколо. Ще там набув популярності портрет Володимира Путіна, особливо на туалетному папері та килимках під ноги.
Вулички старого міста настільки вузькі, що стоячи вдома біля вікна треба докласти усю свою вихованість, аби не розглядати, чим займаються люди у будинку навпроти.
Тепер я знаю, що розкішний університет імені Івана Франка - колишній галицький сейм. У шляхетському казино надзвичайної краси інтер'єри та погане освітлення. А скульптура-алегорія "Слава", що прикрашає львівський театр опери та балету насправді вагітна. У цьому ж театрі висить неймовірної краси люстра (схожа на велетенську брошку з перлинами), яка важить три тони. І тепер неможливо спокійно дивитися виставу, розмірковуючи, що буде, якщо ця штука впаде...
 |
| Люстра |
Логічну межу огляду палаців підвів будинок графів Потоцьких - нині філіал галереї мистецтв XVI-XVIII століття, виконаний у французькому стилі. Там мене вразив дивний музичний інструмент, Денис запевняв, що це клавесин.
 |
| Той самий інструмент |
Історична львівська бруківка (яка там скрізь) викликала у мене почуття глибокої поваги до тутешніх велосипедистів, яких ми зустріли чимало.
Найбільша концентрація людей на метр квадратний виявлена у будинку з легендами. Трамвайчик і досі там їздить, а дракон плює феєрверком.
Є чимало будівель, вартих вашої уваги: готель "Жорж", каплиця Боїмів, Успенська церква, собор святого Юра, монастир Бернардинів (про оперу, палац Потоцьких, шляхетське казино та університет я вже згадувала).
АЦЕ - то є не дивне слово на будівлі, а дата будівництва, записана кирилицею - 1905 рік.
Львів постав перед нами містом кави, пива й вина, цікавих кав'ярень, смачного шоколаду, різдвяних пісень, левів скрізь та усюди (кажуть, що на фасадах будівель їх понад 4500), архітектури, що потребує по приїзду додому нарешті з'ясувати, чим відрізняються між собою бароко, готика, пізній класицизм, ренесанс та авангард.
Його називають останнім містом Сходу на Заході і першим містом Заходу на Сході. Тут хочеться гуляти навіть під дощем, вивчати історію та розмовляти українською. По приїзду до Дніпропетровська щиро дивуюся, що таксист заговорив до мене російською.
Хіба не видно - я щойно зі Львова!